Історія українського скелетоніста Владислав Гераскевич на зимових Олімпійських іграх-2026 стала однією з найрезонансніших подій турніру. Вона поєднала в собі спорт, війну, пам’ять, принциповість і складну дискусію про межі «нейтральності» в Олімпійському русі.
Це була історія не лише про дискваліфікацію. Це була історія про шолом. І про понад 20 обличчь на ньому.
Ідея «шолома пам’яті»
Перед стартом Ігор-2026 у Мілані та Кортіні-д’Ампеццо Владислав Гераскевич представив особливий шолом, у якому планував виступати на олімпійському треку. На ньому були зображені українські спортсмени, які загинули внаслідок повномасштабного вторгнення Росії.
Дизайн створила українська художниця Ірина Проць, яка з початку вторгнення залишається у Києві та продовжує працювати попри обстріли й складні умови. Сам Гераскевич наголошував: ідея виникла природно, адже світ має пам’ятати жертв війни.
«На цьому шоломі зображені деякі спортсмени, які загинули за останні роки. Дехто з них був частиною олімпійської родини, дехто — просто дітьми, які потрапили під російські обстріли. Це люди, які були пов’язані зі спортом, вболівали за нас, були нашими друзями».
За словами скелетоніста, загалом унаслідок війни загинули понад 500 українських спортсменів. І саме їхню пам’ять він хотів вшанувати на головному старті чотириріччя.
Люди на шоломі: понад 20 історій
На «шоломі пам’яті» Владислав Гераскевич були не символи й не гасла. Там були люди. Кожне ім’я — це окрема історія життя, спорту, мрій і війни. Усі вони пов’язані зі спортивною спільнотою України — як атлети, тренери або діти, що лише починали свій шлях.
Нижче — історії, які стали частиною цього шолома.
- Євген Малишев — біатлон
19-річний харків’янин, юніорський біатлоніст збірної України. Народжений у 2002 році, він мав попереду роки стартів і дорослу кар’єру. З початком повномасштабного вторгнення повернувся до служби за контрактом у ЗСУ. Загинув 1 березня 2022 року в бою під час оборони Харкова — міста, де виріс і тренувався.
- Дмитро Шарпар — фігурне катання
25-річний харківський фігурист, срібний призер чемпіонату України в парному катанні, колишній член національної збірної. Загинув 23 січня 2023 року в боях під Бахмутом. На льоду він виступав у парі, на фронті — у строю.
- Павло Іщенко — стронгмен
33-річний богатир із Гостомеля, чотириразовий чемпіон України з богатирського багатоборства, рекордсмен, чемпіон світу та Європи з паверліфтингу. Людина неймовірної фізичної сили. Загинув у 2025 році під час виконання бойового завдання на фронті.
- Максим Галінічев — бокс
22-річний боксер, чемпіон Європи серед молоді 2017 року, віцечемпіон юнацької Олімпіади-2018. Двічі був поранений, але повернувся на фронт. Загинув 10 березня 2023 року в боях на Луганщині.
- Андрій Куценко — велоспорт
35-річний багаторазовий чемпіон України з велоспорту на треку, випускник ЛДУФК. Після початку вторгнення повернувся з Італії, вступив до лав ЗСУ. Загинув 3 липня 2024 року в бою в складі 47-ї окремої механізованої бригади.
- Олексій Логінов — хокей
23-річний київський хокеїст, колишній воротар клубу «Білий Барс», призер чемпіонату України. Загинув 8 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
- Карина Бахур — кікбоксинг
17-річна чемпіонка України та Європи з кікбоксингу і козацького двобою, майстер спорту. Готувалася до Кубка світу в Австрії. Загинула 18 листопада 2025 року від поранень після ракетного удару по Берестину на Харківщині.
- Микита Козубенко — стрибки у воду
31-річний майстер спорту України з Миколаєва, тренер, який виховував молодих спортсменів. Загинув на фронті у 2025 році.
- Роман Поліщук — легка атлетика
Легкоатлет, спеціалізувався у стрибках у довжину. Загинув у 2023 році в боях під Бахмутом.
- Андрій Яременко — греко-римська боротьба
25-річний багаторазовий чемпіон і член збірної України. Загинув 4 грудня 2025 року на війні.
- Тарас Шпук — тренер команди Invictus Games
34-річний уродженець Івано-Франківська, тренер команди Invictus Games, ексспівробітник фонду «Повернись живим», військовий. Загинув 17 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання у складі спецпідрозділу.
- Федір Єпіфанов — фехтування
19-річний рапірист із Києва, член національної збірної, чемпіон і призер всеукраїнських турнірів. Добровольцем пішов на фронт у 18 років. Загинув 11 грудня 2023 року поблизу села Вербове на Запоріжжі.
- Катерина Троян — легка атлетика
32-річна військовослужбовиця 82-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ, операторка FPV-дронів із позивним «Мяу». Раніше займалася легкою атлетикою. Виконала понад тисячу бойових вильотів. Загинула 5 червня 2025 року на Донеччині.
- Володимир Андрощук — десятиборство
22-річний чемпіон України серед молоді U20 у десятиборстві, перспективний багатоборець. Загинув 25 січня 2023 року в боях під Бахмутом.
- Олексій Хабаров — кульова стрільба
31-річний майстер спорту міжнародного класу, багаторазовий чемпіон і рекордсмен України, член національної збірної, засновник стрілецького клубу «Фенікс». Загинув 19 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
- Дар’я Курдель — спортивні танці
20-річна чемпіонка України та призерка міжнародних турнірів із Кривого Рогу. Загинула 9 липня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу мікрорайону Інгулець — разом із батьком.
- Іван Кононенко — актор і спортсмен
42-річний актор, який знімався в серіалах, за освітою ветеринар. Служив у ЗСУ, отримав важке поранення в 2022 році. Зник безвісти в лютому 2025 року, загибель підтверджено в грудні того ж року.
Діти, які не встигли вирости
- Аліна Перегудова — важка атлетика
14-річна чемпіонка України U17 із Маріуполя, кандидатка до юнацької збірної. Загинула в березні 2022 року під час блокади міста — разом із мамою. Її брат був убитий снайпером.
- Катерина Дяченко — художня гімнастика
11-річна гімнастка з Маріуполя. Загинула під завалами будинку після прямого влучання снаряда.
- Вікторія Івашко — дзюдо
9-річна киянка, вихованка клубу «Judo Master». Загинула 1 червня 2023 року в Києві під час масованої атаки — разом із мамою.
- Марія Лебідь — спортивні танці
15-річна школярка з Дніпра. Займалася бальними танцями, музикою, мріяла вступити до університету. Загинула під час ракетного удару по житловому будинку.
- Назар Зуй — бокс і футбол
13-річний хлопець із Маріуполя, любив бокс і футбол. Загинув 11 березня 2022 року разом із батьками в підвалі будинку, куди влучила авіабомба.
Серед них були й ті, хто воював, і ті, хто загинув у власних домівках. Дорослі й діти. Професіонали й аматори. Усі — частина українського спорту.
Гераскевич наголошував: це не список для статистики. Це люди, які колись тренувалися поруч, виходили на старти, вболівали, мріяли.
Перші тренування і реакція МОК
9 лютого Гераскевич вийшов у «шоломі пам’яті» на тренування. Після заїзду він повідомив журналістам, що виникли «певні проблеми» — Міжнародний олімпійський комітет ініціював перевірку.
У той же день МОК через Міжнародну федерацію бобслею та скелетону (IBSF) повідомив, що шолом не відповідає вимогам Олімпійської хартії. Посилання — на правило 50, яке забороняє будь-які форми політичних, релігійних чи етнічних демонстрацій під час змагань.
Ввечері 9 лютого Гераскевич отримав офіційну заборону використовувати шолом у стартових заїздах. Комітет запропонував альтернативу — чорну пов’язку або стрічку як знак жалоби.
10 лютого Національний олімпійський комітет України звернувся до МОК із проханням дозволити використання шолома, наголосивши, що він відповідає нормам. Водночас президент України Володимир Зеленський закликав МОК «не приховувати правду» про жертв війни.
МОК залишив рішення чинним.
Позиція спортсмена: «Пам’ять — не політика»
Попри заборону, Гераскевич вийшов на наступні тренування в тому ж шоломі та зібрав у Кортіні-д’Ампеццо спеціальну пресконференцію. Там він заявив, що має намір використовувати «шолом пам’яті» до завершення Ігор.
«Я вважаю, у МОК не вистачить чорних пов’язок для того числа спортсменів, які загинули внаслідок цієї війни. Якщо МОК зрадить цих спортсменів, я їх не зраджуватиму».
Українець підкреслював: на шоломі немає політичних гасел чи символіки — лише обличчя людей, пов’язаних зі спортом. Він також звертав увагу на приклади інших спортсменів, яким дозволяли персональні меседжі чи жести солідарності.
Підтримку Гераскевичу висловили й інші українські атлети. Зокрема, санкарка Олена Смага після одного з заїздів показала напис на рукавиці «Пам’ять не є порушенням».
Зустріч із Кірсті Ковентрі
У день старту змагань відбулася зустріч Гераскевича з очільницею МОК Кірсті Ковентрі. За інформацією МОК, президентка намагалася переконати спортсмена відмовитися від використання шолома під час заїзду.
Сам Гераскевич пізніше розповів, що розмова проходила в спокійному тоні, однак він не отримав чіткого пояснення, чому саме шолом вважається порушенням.
«Мені пропонували показати шолом на старті, але їхати в іншому, а потім знову отримати його в мікс-зоні. Я вважаю, що маю такі ж права, як і інші спортсмени».
Ковентрі, коментуючи ситуацію, наголосила: проблема полягає не в самому меседжі, а в місці його демонстрації. За її словами, МОК прагне «забезпечити безпечне середовище для всіх» і дотримуватися встановлених правил.
Дискваліфікація
Після відмови змінити рішення Гераскевич отримав лист від IBSF із повідомленням про порушення Олімпійської хартії. Його було дискваліфіковано у день першого старту.
МОК заявив, що спортсмен публічно оголосив про намір порушити вимоги щодо самовираження, а тому рішення є наслідком недотримання правил.
Українська сторона назвала це прикладом подвійних стандартів. Гераскевич заявив про намір оскаржити дискваліфікацію у Спортивному арбітражному суді (CAS).
13 лютого CAS провів слухання справи, але в підсумку відхилив позов Владислава Гераскевича проти МОК.
Правило 50 і «mixed zone»: юридичний вузол
МОК наполягав: справа не в самому меседжі, а в місці його демонстрації. Мовляв, правила дозволяють самовираження в певних зонах — наприклад, у мікс-зоні для медіа, — але не під час безпосереднього виступу.
Проте саме тут виникла дискусія. У власному релізі МОК зазначив, що спортсмену пропонували показати шолом у «mixed zone» — частині олімпійського об’єкта. А стаття 50 Олімпійської хартії забороняє демонстрації «в будь-яких Olympic sites, venues or other areas». Якщо мікс-зона також є частиною venue, то логіка вибіркової заборони викликає питання.
Таким чином, суперечка вийшла за межі емоцій — вона торкнулася тлумачення самої Хартії та принципу рівності застосування правил.
Подвійні стандарти та історичний контекст
У своїх зверненнях Гераскевич наводив приклади інших випадків. Зокрема, ізраїльський спортсмен на церемонії відкриття з’явився з релігійним головним убором, на якому були імена загиблих під час теракту на Іграх-1972 у Мюнхені. Санкцій не було.
МОК наголошує, що кожен кейс розглядається окремо. Проте для української сторони різниця у підходах виглядає як подвійний стандарт: пам’ять про одних жертв визнається прийнятною, про інших — ні.
Ідея «поза політикою» супроводжує Олімпійський рух десятиліттями. Водночас сама історія Ігор доводить: спорт ніколи не існував у вакуумі.
У 1936 році на Іграх у Берліні темношкірий американець Джессі Оуенс став чотириразовим чемпіоном, зруйнувавши расові міфи нацистської пропаганди. Його перемоги були спортивними, але мали потужний політичний і моральний вимір.
У 2022 році сам Гераскевич уже використовував олімпійську платформу, показавши плакат «No War in Ukraine» після фінішу на попередніх Іграх. Тоді наслідки були мінімальними, адже МОК дозволяв певні форми висловлювання до або після змагань. У 2026-му межа виявилася жорсткішою: шолом планувався саме під час старту.
Парадокс полягає в тому, що Олімпіада історично проголошує мир і припинення воєн на час Ігор. Але сьогодні суперечка точиться не навколо зупинки війни, а навколо права говорити про її жертв.
Медіарезонанс
Дискваліфікація створила ефект, протилежний очікуваному. Про історію написали провідні світові медіа — від BBC до CNN та Reuters. Те, що могло залишитися епізодом на тренуванні, стало міжнародною темою.
В Україні спортсмен отримав широку підтримку. Президент Володимир Зеленський нагородив його орденом Свободи «за громадянську мужність». Бізнес-спільнота оголосила про збір коштів у розмірі, еквівалентному олімпійській «золотій» премії, а також про фінансування генераторів для спортивних об’єктів, що потерпають від обстрілів.
Те, що починалося як внутрішня суперечка про екіпірування, перетворилося на міжнародну дискусію про право на пам’ять.
Більше, ніж старт
Для будь-якого спортсмена Олімпіада — це вершина. Роки тренувань заради кількох секунд на трасі. Гераскевич знав, що ризикує не лише результатом, а й самим правом вийти на старт.
Гераскевич вийшов на трасу не лише як спортсмен. Він вийшов як представник країни, яка воює. І як людина, яка вирішила, що пам’ять важливіша за стартовий протокол.
Його дискваліфікували до першого заїзду. У протоколі не буде часу, не буде позиції. Але в історії Олімпійського руху цей епізод уже залишився — як приклад конфлікту між буквою правил і моральним імперативом.
Чемпіонів із золотими медалями — тисячі. Героїв, які стають символами — одиниці. У цій історії Гераскевич вийшов на лід не лише як атлет. Він вийшов як людина, яка відмовилась мовчати.
І якщо пам’ять оголошують порушенням, то це означає лише одне: пам’ять має силу.
[…] […]
[…] […]